Комплексна оцінка стану здоров’я населення та її використання в управлінні охороною здоров’я

Автор — Євген ЛАТИШЕВ. Лекція освітнього проекту за очно-заочною формою з елементами дистанційного навчання зі спеціальності «Організація і управління охороною здоров’я». Проект організований спільно Національною медичною академією післядипломної освіти імені П. Л. Шупика та редакцією журналу «Управління закладом охорони здоров’я» Видавничого дому МЦФЕР.

Підходи до визначення поняття «здоров’я»

Виконання основного стратегічного завдання в діяльності системи охорони здоров’я — збереження та зміцнення здоров’я населення, поліпшення якості надання медичної допомоги, розробка конкретних лікувальних і профілактичних заходів, форм і методів роботи окремих спеціалізованих служб — неможливе без знання основних характеристик, тенденцій та закономірностей стану здоров’я населення.

Сьогодні існує багато підходів до визначення поняття «здоров’я» (понад 100 дефініцій). Практично в кожному з них не враховуються ті чи інші важливі аспекти життєдіяльності людини, населення в цілому. Очевидно, що не існує універсального, придатного до всіх випадків життя, визначення здоров’я. Найдоцільнішим є такий підхід до визначення здоров’я, за якого враховуються різні цілі.

Якщо мова йде про здоров’я в загальнофілософському плані, тоді цей термін є синонімом поняття «норма», що часто вживається в біології Це — інтервал, у межах якого кількісні коливання біологічних процесів здатні утримувати живу систему на рівні функціонального оптимуму здоров’я.

Якщо брати до уваги здоров’я окремої людини, існує 2 варіанти загальнофілософського підходу до визначення поняття «здоров’я»:

1) теоретичний: визначення здоров’я людини як теоретично можливого ідеалу, до якого варто прагнути, але фактично важко досягти. В цьому плані влучнішим є визначення, що дає Всесвітня організація охорони здоров’я: «Здоров’я — це стан повного соціального, біологічного та психологічного благополуччя, коли функції всіх органів, систем урівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани чи фізичні дефекти»;

2) практичний: спрямований дати відповідь, здорова чи хвора людина. При цьому головною є здатність організму повноцінно виконувати свої біологічні та соціальні функції.

Стан здоров’я можна розглядати на індивідуальному, груповому та популяційному рівні.

Популяційне поняття «здоров’я»

Коли мова йде про популяційне здоров’я, тобто здоров’я населення та окремих його груп, слід мати на увазі, що єдиного критерію, за яким можна визначити стан здоров’я населення, наприклад, регіону, країни, міста, району, області немає. В цьому випадку у світовій статистиці прийнято використовувати комплексний підхід до визначення поняття «здоров’я» населення. Під ним розуміють умовне статистичне поняття, яке досить повно характеризується комплексом показників:

Прямі показники:

  • фізичний розвиток (морфо-функціональний, біологічний розвиток та його гармонійність);
  • індекс здоров’я;
  • частота донозологічних станів (імунітет, стійкість систем).

Непрямі показники:

  • демографічні показники (народжуваність, смертність, середня очікувана тривалість життя);
  • захворюваність (загальна, інфекційна, госпітальна);
  • інвалідність (первинна, загальна).

Стан здоров’я обумовлюється впливом чинників, які можна поділити на 4 групи:

  • спосіб та умови життя;
  • біологічні чинники;
  • стан навколишнього середовища;
  • обсяг і якість медичної допомоги.

Факторами ризику хвороби чи смерті є ендогенний або екзогенний додатковий несприятливий вплив на організм, який підвищує ймовірність виникнення захворювань чи настання смерті.

Вивчення популяційного здоров’я населення грунтується на численних джерелах, основними з яких є:

1) офіційні звіти лікувально-профілактичних закладів і органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, РАГСу і статистичних органів;

2) спеціально організований облік випадків захворювань і смертей в лікувально-профілактичних закладах окремих зон спостереження — проспективні дослідження;

3) ретроспективна інформація облікових документів лікувально-профілактичних закладів за минулий період часу;

4) дані анкетування населення;

5) дані лікарських оглядів;

6) дані лабораторних й інструментальних досліджень;

7) результати математичного моделювання.

Основними елементами комплексного аналізу стану здоров’я є:

1) збір інформації про стан здоров’я; 

2) обробка й аналіз інформації про стан здоров’я; 

3) висунення гіпотези про зв’язок стану здоров’я з чинниками, які на нього впливають; 

4) ціленаправлене вивчення чинників, які впливають на здоров’я і поглиблене вивчення характеристик здоров’я;  

5) виявлення кількісних залежностей між характеристиками здоров’я і чинниками, що на нього впливають; 

6) ухвалення рішення щодо подолання чинників ризику для первинної профілактики захворювань; 

7) реалізація ухвалених рішень; 

8) перевірка ефективності ухвалених рішень.

У медико-соціальних дослідженнях групового здоров’я, здоров’я населення і суспільного здоров’я традиційно прийнято використовувати такі індикатори:

1) демографічні показники;

2) захворюваність й інвалідність;

3) фізичний розвиток.

Коли мова йде про соціальну обумовленість здоров’я, то маються на увазі першорядні за своїм значенням, часом і вирішальним на здоров’я впливом соціальні фактори ризику (фактори впливу), які призводять до порушення компенсаторно-пристосувальних механізмів, сприяючи розвитку патології.

На відміну від безпосередніх причин захворювань (вірус, бактерії тощо) фактори ризику опосередковано порушують стійкість механізмів регуляції, створюють несприятливий грунт для виникнення і розвитку хвороб.

Таким чином, на розвиток патологічного процесу впливає не лише фактор ризику, але і дія конкретного причинного фактора.

У менеджменті фактори ризику поєднують у такі групи:

1) соціально-економічні фактори (умови праці, побуту тощо);

2) соціально-біологічні фактори (вік батьків, плин пологів тощо);

3) медичні фактори (стан медичної допомоги, медична активність населення тощо);

4) природно-кліматичні фактори (сонячна радіація, середньорічна температура тощо).

Експертам вдалося приблизно розрахувати, що здоров’я у 50% населення і більше обумовлене умовами і способом життя, у 20–25% — станом (забрудненням) зовнішнього середовища, у 20% — генетичними факторами й у 10% — станом охорони здоров’я.

Однак поділ факторів дуже умовний. Звичайно, що на людину комплексно впливають взаємозалежні і зумовлюючі фактори. Так, наприклад, вік батьків при народженні дитини може обумовлюватися матеріально-побутовими можливостями в сім’ї, адже зазвичай родина регулює народжуваність.

В менеджменті прийнято проводити комплексні медико-соціальні дослідження здоров’я населення, в яких враховується вплив якомога більшого числа факторів, їхній взаємозв’язок і рангова оцінка кожного з них.

 

Демографічні показники

Слово «демографія» походить від грецьких слів demos — народ, і grapho — писати, зображувати. Таким чином, демографія — це наука про населення. До низки проблем демографії входять вивчення територіального розміщення населення, тенденцій і процесів, що відбуваються серед населення, пов’язаних із соціально-економічними умовами життя, побуту; традиціями; екологічними, медичними, правовими факторами тощо. Під «населенням» (народонаселенням) розуміється сукупність людей, об’єднаних спільністю проживання в межах тієї чи іншої країни, частини її території (області, краю, району, міста), групи країн, усього світу. Однією з найважливіших характеристик населення є стан його здоров’я.

На перетині загальної демографії (переважно економічної) і соціальної медицини виокремилась суміжна наукова область — медична демографія, що вивчає взаємозв’язок відтворення населення з соціально-гігієнічними факторами і розробляє на цій основі медико-соціальні заходи, спрямовані на забезпечення найсприятливішого розвитку демографічних процесів і поліпшення здоров’я населення.

Статистичне вивчення народонаселення ведеться у двох основних напрямах:

1) статика населення;

2) динаміка населення.

Статика населення — чисельний склад населення на визначений (критичний) момент часу. Склад населення вивчається за рядом основних ознак:

  • стать;
  • вік;
  • соціальні групи;
  • професія і захоплення якимось видом діяльності;
  • родинний стан;
  • національність;
  • мова;
  • культурний рівень;
  • грамотність;
  • походження;
  • місце проживання;
  • географічне розміщення;
  • щільність населення.

Динаміка населення — рух і зміна кількості населення. Зміна чисельності населення може відбуватися через його механічний рух під впливом міграційних процесів. Крім того, чисельний склад населення змінюється в результаті природного руху — народжуваності і смертності.

Природний рухвідображає статистичні показники, за якими характеризується населення.

Основними показниками природного руху населення є:

  • народжуваність;
  • смертність;
  • природний приріст населення.

Крім того, основні показники природного руху доповнюються уточнюючими показниками:

  • материнська смертність;
  • смертність дітей у віці до 5 років;
  • перинатальна смертність;
  • структура смертності за причинами тощо.

Основним найдостовірнішим джерелом даних щодо чисельного складу населення є регулярні переписи населення у країні.

На підставі розрахунку питомої ваги осіб у віці 0–14, 15–49, 50 років і більше визначається віковий тип населення. За віковим складом розрізняють прогресивний, регресивний і стаціонарний типи населення.

Прогресивним вважається тип населення, у якому частка дітей у віці 0–14 років перевищує частку населення у віці 50 років і більше.

Регресивним типом прийнято вважати населення, у якому частка осіб у віці 50 років і більше перевищує частку дитячого населення.

Стаціонарним називається тип, за якого частка дітей дорівнює частці осіб у віці 50 років і більше.

Прогресивний тип народонаселення забезпечує подальше збільшення чисельності населення, регресивний тип загрожує нації вимиранням.

Однак вік 50 років для більшості країн є віком працездатного населення, і брати його за основу для визначення типу вікового складу недоцільно. Тому вченими запропоновано визначати рівень демографічної «старості» населення за питомою вагою осіб у віці 60 років і більше. Вважається, якщо віковий діапазон населення 60 років і більше перевищує 12%, то це демографічно старий тип населення.

Кожна амбулаторно-поліклінічна установа повинна мати чітке уявлення про чисельність і склад населення в межах своєї діяльності, не говорячи вже про всю систему охорони здоров’я. Аналіз чисельності та статево-вікового складу населення залежить від організації дільничної служби та її діяльності.

Механічний рух населення

Механічний рух населення відбувається за рахунок дуже характерних для всієї історії людства міграційних процесів. Міграція населення — це переміщення людей, пов’язане, зазвичай, зі зміною місця проживання.

Міграція поділяється на такі підрозділи:

безповоротна — безперервна зміна постійного місця проживання;

тимчасова — переселення на досить тривалий, але обмежений термін;

сезонна — переміщення у встановлені періоди року;

маятникова — регулярні поїздки до місця роботи чи навчання за межі свого населеного пункту.

Крім того, розрізняють зовнішню міграцію, тобто міграцію за межі своєї країни, і внутрішню — переміщення усередині країни. До зовнішньої відноситься еміграція — виїзд громадян зі своєї країни в іншу на тривалий термін чи постійне проживання й імміграція — в’їзд громадян з іншої країни. До внутрішньої міграції відносяться міжрайонні переселення, а також переселення жителів із села до міста — як важлива складова частина процесу урбанізації.

Урбанізація — це процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Головним соціальним значенням урбанізації є особливі «міські відносини», що охоплюють населення, його спосіб життя, культуру, розміщення продуктивних сил, розселення. Передумовами урбанізації є ріст у містах індустрії, розвиток їхньої культурної і політичної функцій. Для урбанізації характерним є приплив до міст сільського населення (на роботу, за культурно-побутовими, матеріальними потребами тощо).

Дані про міграцію населення знаходяться у компетенції органів внутрішніх справ. Для оцінки міграційних процесів розраховується ряд показників. Найчастіше використовуються:

  • число прибулих на 1000 населення;
  • число вибулих на 1000 населення;
  • міграційний приріст;
  • коефіцієнт ефективності міграції.

Ці показники обчислюються в такий спосіб:

Міграційний приріст = число прибулих – число вибулих

Коефіцієнт ефективності міграції = сума прибулих і вибухлих

Міграційний приріст може розраховуватися як в абсолютних, так і відносних величинах.

Народжуваність

Найбільше значення для медичних працівників мають показники природного руху населення, у тому числі й народжуваність.

Народжуваність — процес поновлення поколінь, в основі якого закладені біологічні фактори, що впливають на здатність організму до відтворення потомства (запліднення, зачаття, виношування плоду). Коли мова йде про народжуваність у людському суспільстві, варто пам’ятати, що в даному випадку вона детермінована не тільки біологічними, але і соціально-економічними процесами, умовами життя, побуту, традиціями, релігійними настановами й іншими факторами.

Для визначення інтенсивності народжуваності зазвичай користуються її показниками. Загальний коефіцієнт народжуваності не дає вичерпного уявлення про інтенсивність процесу, він слугує лише для приблизної характеристики явища.

Точніші характеристики народжуваності одержують шляхом обчислення спеціального показника — коефіцієнта плідності. Для визначення загального коефіцієнта плідності на відміну від коефіцієнта народжуваності в знаменнику береться не загальна чисельність населення, а чисельність жінок у віці 15–49 років. Цей віковий інтервал називається генеративним, чи плідним періодом жінки.

Число народжень до та після цього вікового інтервалу незначне і їм можна знехтувати. Крім того, показник народжуваності уточнюється за віковими показниками плідності, для чого весь генеративний період жінки умовно підрозділяють на окремі інтервали (15–19, 20–24, 30–34, 35–39, 40–44, 45–49 років).

Загальний коефіцієнт плідності обчислюється за такою формулою:

Загальне число живих новонароджених за рік × 1000

Середня чисельність жінок у віці 15–49 років

Вікові показники плідності розраховуються за формулою:

Число живих новонароджених серед жінок відповідного віку × 1000

Середня чисельність жінок відповідного віку 

Варто мати на увазі, що при обчисленні загального коефіцієнта плідності в чисельнику враховуються всі народжені діти як у матерів у віці до 15 років, так і у віці 50 років і більше.

Крім того, у статистиці народжуваності розраховується сумарний коефіцієнт народжуваності, що показує, скільки в середньому дітей народила б одна жінка протягом усього свого життя при збереженні в кожному віковому діапазоні існуючого рівня народжуваності. Цей показник не залежить від вікового складу населення і характеризує середній рівень народжуваності на визначений календарний період. Сумарний коефіцієнт народжуваності обчислюється як сума вікових коефіцієнтів народжуваності, розрахованих за однорічними віковими групами.

Важливе значення має «чистий» коефіцієнт відтворення жіночого населення, що показує, скільки в середньому дівчинок, народжених однією жінкою протягом усього життя, дожило б до того віку, в якому їх народила мати за умови збереження в будь-якому віці рівнів народжуваності і смертності, характерних встановленому періоду. Даний коефіцієнт обчислюється як сума добутків вікових коефіцієнтів народжуваності відносно чисел виживших жінок, що занесені до «таблиці смертності» за встановлений період. Сума добутків множиться на частку дівчинок, народжених у ті роки, для яких відбувається обчислення. Цей коефіцієнт характеризує ступінь заміщення покоління жінок їхніми дочками за тривалого збереження існуючих рівнів народжуваності і смертності.

Нетто-коефіцієнт є узагальненою характеристикою рівнів народжуваності і смертності, що існують на даний період, а не найближчих перспектив росту населення.

Для обліку народжуваності, розрахунку ряду демографічних показників вкрай важливо визначити, живою чи мертвою народилася дитина, термін вагітності, доношеність тощо. Статистика мертвонароджуваності і живонароджуваності має визначені особливості.

Смертність

Для оцінки соціального, демографічного і медичного благополуччя тієї чи іншої території необхідно враховувати не тільки показники народжуваності, але і показники смертності. Взаємодія між показниками народжуваності і смертності, зміна одних поколінь на інші забезпечує безперервне відтворення населення.

Однак загальний коефіцієнт смертності мало придатний до будь-яких порівнянь, тому що його величина переважно залежить від особливостей вікового складу населення. Так, ріст загального коефіцієнта смертності, відмічений за останні роки в деяких економічно розвинутих країнах, не стільки свідчить про дійсний ріст смертності, скільки відображає ріст питомої ваги осіб літнього віку у віковій структурі населення.

Показник смертності точніший, коли досліджуються окремі статево-вікові групи населення.

Число осіб певної статі, які померли у певному віці за рік, обчислюється за такою формулою: 

Смертність осіб певного віку і статі × 1000

Середньорічна чисельність осіб певного віку і статі

Специфіку в розрахунках і аналізі мають показники дитячої, перинатальної і материнської смертності. На статево-вікові показники смертності вікова структура населення майже не впливає.

Важливе значення в боротьбі за зниження смертності і поліпшення здоров’я населення мають показники смертності від певних захворювань і структура причин смерті.

Число померлих від певного захворювання за рік обчислюється за такою формулою: 

Смертність від певного захворювання × 1000

Середня чисельність населення

Структура причин смерті:

  • усі померлі за рік — 100%.
  • померлі від I класу хвороб — х1%
  • померлі від II класу хвороб — х2%
  • померлі від N класу хвороб — хn%.

Джерелом інформації про причини смерті в Україні є записи в «Лікарських довідках про смерть» чи «Фельдшерських довідках про смерть», заповнених лікарем (фельдшером).

Природний приріст населення

Природний приріст населення слугує узагальненою характеристикою росту населення. Цей показник обчислюється як різниця між кількістю народжених і померлих на певній території за певний проміжок часу (частіше за рік) на 1000 населення.

Крім того, може розраховуватися коефіцієнт природного приросту населення як різниця коефіцієнтів народжуваності і смертності за такою формулою: 

Число народжених – число померлих     × 1000

Середньорічна чисельність населення 

Безпосередньо природний приріст населення не завжди відображає демографічний стан в суспільстві, тому що однакові розміри приросту можуть бути отримані при різних показниках народжуваності і смертності. Природний приріст населення необхідно оцінювати тільки у співвідношенні з показниками народжуваності і смертності.

Високий природний приріст може розглядатися як сприятливе демографічне явище тільки за низької смертності. Високий приріст за високої смертності характеризує несприятливе положення з відтворенням населення, незважаючи на відносно високий показник народжуваності.

Низький приріст за високої смертності також вказує на несприятливий демографічний стан.

Негативний природний приріст у всіх випадках свідчить про очевидне неблагополуччя в суспільстві. Такий демографічний стан зазвичай характерний для періоду війни, економічних криз, інших потрясінь. Негативний природний приріст прийнято називати протиприродним збитком населення.

Середня очікувана тривалість життя

Одним із показників, що використовується для оцінки суспільного здоров’я, є показник середньої очікуваної тривалості життя, який слугує об’єктивним показником, на відміну від показника загальної смертності й природного приросту населення.

Під показником середньої очікуваної тривалості життя варто розуміти гіпотетичне число років, що має прожити певне покоління народжених чи число однолітків визначеного віку за умови, що протягом їхнього життя смертність у кожній віковій групі буде такою ж, якою була в тому році, для якого проводились обчислення. Цей показник характеризує життєздатність населення в цілому, він не залежить від особливостей вікової структури населення і придатний для аналізу в динаміці і порівняння даних різних країн. Не слід плутати показник середньої очікуваної тривалості життя з середнім віком померлих чи середнім віком населення.

Показник середньої очікуваної тривалості життя розраховується на основі вікових показників смертності шляхом побудови таблиць смертності (чи дожиття), методика побудови яких відома ще з XVIII століття. Таблиці смертності (дожиття) розраховуються за непрямим методом і показують так званий порядок послідовного вимирання гіпотетичної сукупності осіб, що одночасно народилися.

Фізичний розвиток

Фізичний розвиток є одним із найважливіших ознак, що характеризують рівень здоров’я населення. Однак показники фізичного розвитку не є обов’язковими для офіційного статистичного аналізу і не відображаються у звітності, що не дозволяє безупинно стежити за рівнем і динамікою фізичного розвитку окремих груп населення по всій країні.

На рівень фізичного розвитку впливає комплекс соціально-біологічних, медико-соціальних, організаційних, природно-кліматичних факторів. Існують розходження у фізичному розвитку населення, що проживає в різних економіко-географічних зонах, серед різних національностей. Під впливом довготривалої дії несприятливих факторів рівень фізичного розвитку знижується. Поліпшення умов, нормалізація способу життя сприяють підвищенню рівня фізичного розвитку.

Основними ознаками фізичного розвитку є:

1. Антропометричні — такі ознаки, що засновані на зміні розмірів тіла, скелета людини. Вони ж, в свою чергу, поділяються на:

  • соматометричні — розміри тіла і його частин;
  • остеометричні — розміри кістяка і його частин;
  • краніометричні— розміри черепа.

2. Антропоскопічні — такі ознаки, що засновані на описі тіла в цілому й окремих його частин. До антропоскопічних ознак відносяться:

  • розвиток жирового шару, мускулатури;
  • форма грудної клітини, спини, живота, ніг;
  • пігментація;
  • волосяний покрив;
  • вторинні статеві ознаки тощо.

3. Фізіометричні — такі ознаки, що визначають фізіологічний стан, функціональні можливості організму. Зазвичай вони виміряються за допомогою спеціальних приладів. Зокрема, до таких ознак відносяться:

  • життєва ємність легень (вимірюється за допомогою спірометра);
  • м’язова сила кистей рук (вимірюється за допомогою динамометра) тощо.

Оцінка фізичного розвитку має важливе значення для багатьох напрямів медицини. Показники фізичного розвитку використовуються для виявлення антропометричних маркерів (ознак) ризику ряду захворювань і патологічних станів. Антропометричні показники використовуються для контролю фізичного розвитку дітей і оцінки ефективності проведених оздоровчих заходів. Вони необхідні для визначення режиму життя і фізичного навантаження дитини. У статистиці антропометричні показники є найважливішими критеріями для визначення таких понять, як «живонароджуваність», «мертвонароджуваність», «недоношеність», «маса тіла при народженні» тощо.

Фізичний розвиток має важливе медико-соціальне значення. Рівень фізичного розвитку населення багато в чому говорить про соціальне благополуччя в суспільстві. Порушення фізичного розвитку можуть свідчити про несприятливі умови і спосіб життя дитини і повинні слугувати одним із критеріїв для визначення рівня соціального ризику родини, визначення соціального неблагополуччя родин, що вимагає заходів медико-соціального впливу.

Вивчення фізичного розвитку включає:

1) вивчення фізичного розвитку і його закономірностей у різних віково-статевих групах населення і зрушень за встановлені проміжки часу;

2) динамічне спостереження за фізичним розвитком і здоров’ям у колективах;

3) розробку заходів регіональних віково-статевих стандартів для індивідуальної і групової оцінки фізичного розвитку дітей;

4) оцінку ефективності оздоровчих заходів.

Для вивчення, аналізу й оцінки фізичного розвитку застосовуються генералізуючий і індивідуалізуючий методи спостереження.

Під генералізуючим методом розуміють спостереження за визначеною, досить великою групою дітей, у якій додають індивідуальні антропометричні дані й при обробці отримують середні дані фізичного розвитку на встановлений момент, що характеризує дану групу.

Під індивідуалізуючим методом розуміють тип тривалого спостереження за розвитком кожної окремої дитини.

 

Метод експертних оцінок

Метод експертних оцінок — це науковий метод, який дозволяє отримати об’єктивну оцінку на основі певної сукупності індивідуальних думок експертів. Слово «експерт» (expertus) у перекладі з латинської мови означає «досвідчений», що, у свою чергу, походить від слова «experire» — досліджувати. Експерт — це особа (спеціаліст), якій довірено висловити думку про певний суперечливий чи складний випадок, оскільки людство у складних ситуаціях завжди намагалося врахувати думку висококваліфікованих спеціалістів різних сфер життєдіяльності.

Метод експертних оцінок визнано одним із специфічних методів досліджень у менеджменті. Однак цей метод у діючій системі охорони здоров’я застосовується доволі рідко, що пов’язано як з необізнаністю медичних фахівців з методологією, так і з відсутністю сучасного науково опрацьованого алгоритму проведення методу експертної оцінки та аналізу його результатів.

Методика проведення експертної оцінки зводиться до виконання обов’язкових елементів, що визначають етапи її проведення:

1. Виявлення необхідності щодо проведення експертної оцінки.

2. Складання плану і програми експертизи:

  • формулювання мети та завдань експертної оцінки;
  • розробка анкети (опитувальника);
  • вибір способу оцінки компетентності експертів;
  • формування правил проведення опитування експертів (тобто вибір методу експертних оцінок);
  • формування правил та методів обробки думок експертів.

3. Формування групи експертів та проведення власне експертної оцінки.

4. Групування та зведення матеріалів експертизи.

5. Розрахунок статистичних показників:

  • визначення відносних величин;
  • розрахунок групових оцінок із врахуванням шкали значимості експертів;
  • визначення достовірності різниці між отриманими відносними чи середніми величинами;
  • дослідження взаємозалежності між висновками експертів;
  • обчислення коефіцієнта детермінації (відображає частку впливу певного фактора при дії декількох на результат);
  • проведення ранжування (за наявності масиву кількісних та напівкількісних даних).

6. Визначення ступеня однодумності експертів за допомогою розрахунку:

  • коефіцієнта варіації (відображає однорідність сукупності);
  • показника асиметрії;
  • показника ексцесу (стрімкість підвищення кривої розподілу в порівнянні з нормальною кривою);
  • коефіцієнта осциляції (відображає відносне коливання значень).

7. Впровадження у практику зроблених висновків.

Опрацювання існуючої проблеми та спроби визначити шляхи подальшого розвитку власне і визначають необхідність проведення експертної оцінки. Цю методологію доцільно використовувати у разі, коли можливість прийняття оптимального рішення ускладнюють такі фактори:

  • існує можливість неточного прогнозування наслідків прийнятого рішення;
  • відсутність чи неповність статистичної інформації, на основі якої приймається рішення;
  • наявність факторів, які не піддаються контролю зі сторони особи, що приймає рішення;
  • наявність декількох варіантів вирішення проблеми та необхідність вибору одного з них;
  • неповторність та неможливість експериментальної перевірки прогнозованого перебігу подій і результатів процесу вирішення проблеми.

 

Інтерпретації показників стану здоров’я

Аналіз даних та досвід свідчать, що спостерігається надзвичайно спрощене ставлення до інтерпретації показників стану здоров’я населення, що призводить до необгрунтованих або помилкових висновків.

Дуже часто до показників загальної захворюваності (госпіталізованої захворюваності та захворюваності з втратою працездатності) звертаються як до ключового показника, на основі якого роблять висновки щодо змін стану здоров’я, але такий підхід не зовсім правильний. Варто пам’ятати, що основою даного показника є частота звернень, тобто відображається не об’єктивна захворюваність, а лише та, з приводу якої пацієнти зверталися за медичною допомогою, і їм був поставлений діагноз.

Із розвитком технологій виявлення захворювань, мережі медичних закладів, моніторингу стану здоров’я, підвищення кваліфікації медичного персоналу з’явиться можливість більшого виявлення захворювань, а в результаті й збільшення показника захворюваності.

Створення у країні умов, в яких значній кількості громадян не потрібні листки непрацездатності (безробіття, власний бізнес), або часті захворювання можуть призвести до втрати роботи — є вагомим чинником зменшення рівня захворюваності.

Загалом на рівень частоти звернень впливає цілий ряд чинників:

  • відстань до медичного закладу;
  • вік;
  • сімейний стан;
  • освіта;
  • професія;
  • ставлення до власного здоров’я та професійні вимоги до здоров’я;
  • матеріальний добробут;
  • умови роботи;
  • побутові умови;
  • шкідливі звички тощо.

Також необгрунтованими є висновки щодо стану здоров’я, які базуються лише на даних захворюваності. Показники захворюваності через наведені вище причини є найскладнішими для однозначної інтерпретації, але за певних обставин вони стали найпоширенішими.

Така поширеність показників захворюваності в оцінці стану здоров’я може пояснюватися простішою можливістю довільного «керування» показниками (залежно від ідеологічних, корпоративних або інших потреб) на відміну від показників смертності. Розглядаючи багатофакторну залежність рівня частоти звертань в оцінці стану здоров’я, потрібно використовувати взаємопов’язаний комплекс показників захворюваності (загальна, госпіталізована, з тимчасовою втратою працездатності) і враховувати дані комплексних медичних обстежень, рівень смертності.

В багатьох країнах саме смертність є основним показником суспільного здоров’я.

Щодо смертності населення, то ступінь керованості даного показника залежить як від внутрішніх резервів охорони здоров’я (профілактичні програми, спеціалізація медичної допомоги, запровадження ефективних методів лікування тощо), так і від загальнодержавних аспектів регулювання (соціально-економічні параметри, контроль за екологічним станом, фінансування охорони здоров’я тощо).

В цілому, високий рівень реєстрації захворюваності та низький рівень смертності відображає доступність та якість медичної допомоги, а також хороший стан здоров’я населення. Низький рівень захворюваності на фоні високої смертності свідчить про малодоступність (низьку якість) медичного обслуговування та проблеми зі здоров’ям у контингенту, який досліджується.

Деякими авторами пропонується визначати значимість класів, груп та окремих нозологічних форм захворювань, що розраховується як співвідношення кількості днів працевтрат до одного первинного звертання.

Але такий спосіб розрахунку є коректним лише у випадку гострих захворювань (коли похід до лікаря неминучий) у зв’язку з тим, що більшість первинних звертань хронічних хворих зареєстровано в минулі роки. Тому розрахунок щодо хронічної патології повинен проводитись не відносно первинних звертань, а до кількості хворих, що знаходяться на обліку.

Подібне процентне співвідношення використовують також для характеристики важкості захворювань, але замість днів працевтрат беруть випадки працевтрат.

До речі, показник частоти працевтрат на сьогодні застосовують дуже рідко, хоча він має самостійне значення і не може бути замінений будь-яким іншим, наприклад, показником обсягу працевтрат, що вимірюється у днях.

Методологічно помилковим у зв’язку з наявністю випадкових (нерегулярних) коливань динамічного ряду є порівняння показників стану здоров’я за окремо взятий рік з показниками за минулий рік. Лише статистично достовірна різниця між показниками року, що досліджується, та середнім багаторічним значеннямдозволяє проводити коректну оцінку стану здоров’я.

Висновки

Демографічні показники, показники захворюваності, інвалідності та фізичного розвитку є важливими критеріями здоров’я населення.

Крім того, вони використовуються для планування мережі закладів охорони здоров’я (їхньої кількості, профілю та розміщення), забезпечення населення медичними кадрами, лікарняними ліжками, удосконалення діяльності лікувально-профілактичних закладів (беруть до уваги дані про чисельність і склад населення, рівень і структуру смертності, захворюваності населення).

Дані щодо захворюваності, інвалідності населення необхідні також для здійснення оперативного керування роботою закладів охорони здоров’я; оцінки ефективності лікувально-оздоровчих заходів, зокрема, диспансеризації; оцінки здоров’я населення і виявлення чинників, які позитивно та негативно на нього впливають; планування обсягів профілактичних оглядів; визначення контингенту населення для диспансерного спостереження, госпіталізації, санаторно-курортного лікування.

Показники фізичного розвитку як прямі індикатори здоров’я використовуються при оцінці стану здоров’я та ефективності диспансеризації за контингентом здорових осіб.

Уміння аналізувати демографічну ситуацію, захворюваність, інвалідність та фізичний розвиток населення дозволяє керівникам охорони здоров’я здійснювати комплексну оцінку стану здоров’я населення та розробляти управлінські рішення щодо удосконалення організації медичної допомоги з метою зміцнення здоров’я населення.

До переліку статей...